Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц закликав Євросоюз повернутися до ідеї міжнародної угоди про коригування валютних курсів – за зразком Plaza Accord 1985 року – щоб домогтися зміцнення китайського юаня і зменшити цінову перевагу китайських товарів. Виступаючи в Брюсселі після саміту Євроради 19 червня, Мерц заявив, що юань недооцінений приблизно на 30% – помітно вище за оцінку МВФ (близько 16%), – і що слабка валюта допомагає Китаю "наводнювати ринки" своїми товарами. Про пропозицію першою написала South China Morning Post.
Що саме сказав МерцРиторика була жорсткою, але обережною. За словами Мерца, Китай утримує експортні переваги поєднанням трьох чинників – великих субсидій, промислового перевиробництва і валюти, яка не є вільно конвертованою; така комбінація, заявив він, для Європи неприйнятна. Водночас канцлер не закликав "змусити" Пекін і в Брюсселі формально не називав Китай прямо – він говорив про "країни, чиї валюти недооцінені до 30%".
Його рецепт – діалог, а не примус: "про це треба говорити одне з одним, це в інтересах обох сторін". Тему юаня Мерц порушував і раніше того ж тижня – на саміті G7. Для політика, який очолив уряд у 2025 році, це одні з найрізкіших висловлювань щодо Китаю.
Чому зараз: рекордний дефіцитЗа демаршем стоїть торговельний дисбаланс, який у ЄС уже називають неприйнятним. За п’ять років імпорт із Китаю до Євросоюзу зріс на 45%, а у 2025 році дефіцит у торгівлі товарами досяг €360 млрд – близько €1 млрд на день, і вперше в мінусі опинилися всі 27 країн союзу. Дешевий юань посилює тиск на європейських виробників у всьому спектрі товарів із високою доданою вартістю – від промислового обладнання до автомобілів, акумуляторів і сонячних панелей.
На Німеччину припадає близько €90 млрд цього дефіциту, а експорт німецьких автомобілів до Китаю обвалився приблизно на дві третини від піку 2022 року – значною мірою через китайське перевиробництво електромобілів, яке заливає як внутрішній, так і світовий ринок. Що насправді вирішив самітПідсумок брюссельської зустрічі виявився обережним. Лідери дали Єврокомісії мандат розробляти нові захисні інструменти проти напливу дешевих субсидованих товарів і доручили розпочати діалог із ключовими торговельними партнерами про "глобальні макроекономічні дисбаланси".
Урсула фон дер Ляєн закликала використовувати захисний інструментарій ЄС активніше і стратегічніше та анонсувала закон про диверсифікацію постачань під гаслом "де-ризикінг, а не декуплінг", а президент Євроради Антоніу Кошта, називаючи дефіцит у €1 млрд на день, підкреслив, що діалог із Пекіном залишається життєво важливим. Але єдності всередині ЄС немає: Іспанія виступила проти нових заходів, а сам Мерц на закритій вечері лідерів був стриманішим, ніж на камеру. Показово, що у підсумкових висновках саміту Китай прямо не названий – Брюссель навмисно залишає дипломатичний простір.
Наскільки недооцінений юань – питання спірнеЄдиної оцінки не існує. МВФ говорить про недооцінку близько 16%, французький Haut Commissariat au Plan – про 20-25%, а європейська промисловість вважає китайські товари на 30-40% дешевшими за аналоги. Водночас економісти застерігають від того, щоб зводити все до курсу: за оцінкою Алісії Гарсія-Ерреро, близько трьох чвертей втрати європейської конкурентоспроможності пояснюється не юанем, а накопиченим від початку війни в Україні інфляційним розривом.
Інакше кажучи, валютна політика Пекіна – лише частина картини. Небезпечна аналогіяВідсилання до Plaza Accord символічне – і небезпечне. За угодою 1985 року США, Японія, ФРН, Франція і Велика Британія узгоджено послабили долар.
Єна різко зміцнилася, експортний сектор Японії увійшов у спад. Але до "втрачених десятиліть" країну привела не сама угода, а те, що послідувало за нею: надм’яка політика Банку Японії у відповідь на зміцнення єни роздула бульбашку на ринках акцій і нерухомості, а її крах у 1990-91 роках і помилки подальшої політики обернулися затяжною дефляцією. Plaza – лише перша ланка цього ланцюга.
Але саме трактування "угода згубила Японію" сьогодні активно використовують у Пекіні. Реакція Китаю послідувала швидко. Державна Global Times випустила редакційну статтю під заголовком "Світові не потрібен новий Plaza Accord" із центральною тезою: "Сьогоднішній Китай – не Японія минулого".
Масштаб економіки, глибина внутрішнього ринку, цілісність промисловості та самостійність політики, стверджує видання, неспівставні з Японією 1980-х. Пекін уже пригрозив заходами у відповідь, якщо Брюссель піде жорстким шляхом. Чи погодиться Китай – головне питанняІ тут – ключова розвилка.
У Японії 1985 року простору для маневру майже не було: вона перебувала під американською "парасолькою безпеки" і в сильній військово-політичній залежності від Вашингтона, тому відмовитися від невигідної валютної угоди не могла. Китай у такій залежності не перебуває. Його рахунок операцій із капіталом не лібералізований, а курс юаня жорстко контролюється державою – тобто інструментів чинити опір зовнішньому тиску у Пекіна незрівнянно більше.
Стимулів добровільно знижувати конкурентоспроможність власного експорту в нього практично немає. Свіжий приклад меж західного силового тиску – Іран. Завершена у червні 2026 року війна США та Ізраїлю проти Ірану супроводжувалася блокуванням Ормузької протоки й американською морською блокадою іранських портів (квітень-червень); Дональд Трамп відкрито заявляв про намір узяти протоку під контроль.
Війна закінчилася не розгромом Тегерана, а переговорною угодою: 17 червня підписано меморандум, блокаду знято, прохід через протоку відновлюється. Підсумок можна читати по-різному – як угоду на умовах США або як таку, що дорого обійшлася і не цілком спрацювала, блокаду. Але важеля прямого контролю над іранською нафтою Вашингтон не отримав – а адже саме через Ормуз ішла близько третини нафтового імпорту Китаю, і такий контроль став би одним із реальних важелів тиску на Пекін.
Сигнал, а не угодаPlaza Accord 1985 року спрацював тому, що за столом сиділи союзники, готові – і змушені – координувати політику під спільною парасолькою безпеки. Щодо Китаю сьогодні жодна з цих умов не виконується: ні готовності, ні залежності. Тому ініціатива Мерца – це радше політичний сигнал і переговорна позиція перед лицем рекордного дефіциту, ніж заявка на швидку угоду.
Реальні рішення ЄС у найближчій перспективі лежатимуть не в площині курсу юаня, а в торговельних інструментах, диверсифікації постачань і підвищенні власної конкурентоспроможності. Що це означає для УкраїниЯкщо ЄС справді почне жорсткіше обмежувати китайський імпорт, це здатне змінити ціни й доступність китайських товарів на європейському ринку, перебудувати ланцюги постачань і загострити конкуренцію за промислові ніші. Водночас жорсткіша лінія Брюсселя проти китайського перевиробництва теоретично відкриває можливості для виробників із країн, здатних вбудуватися в європейські ланцюги постачань поза Китаєм.
Поки все це сценарії, а не даність: конкретика залежатиме від того, які саме інструменти ЄС пустить у хід і як відповість Пекін. Чи варто українцям купувати юаньРаз уже йдеться про недооціненість, у читача закономірно виникає питання: а чи не купити юань у розрахунку на зміцнення? На практиці все не так просто.
Юань залишається керованою валютою – його курс значною мірою визначає не ринок, а рішення Народного банку Китаю. Пекін може допускати поступове зміцнення, якщо це здешевлює імпорт і просуває юань у міжнародних розрахунках, але навряд чи погодиться на різкий рух, який вдарить по експортерах. Тому купівля юаня "на зростання" – це радше ставка на політичне рішення, ніж надійна стратегія.
Для українського роздрібного держателя додаються і практичні обмеження: юань менш ліквідний, ніж долар і євро, реальні курси купівлі та продажу помітно відрізняються від офіційного, а потенційна дохідність має перекрити і спред, і комісії, і альтернативну дохідність більш звичних інструментів. Як невелика диверсифікаційна позиція юань може мати сенс для тих, у кого є витрати, контракти чи бізнес-зв’язки з Китаєм. Але в ролі основної валюти заощаджень він поки поступається долару і євро – за ліквідністю, прозорістю та простотою виходу з позиції.
Це не інвестиційна рекомендація, а нагадування, що короткострокова валютна ставка на політичний сигнал і довгострокове заощадження – різні речі. За матеріалами: South China Morning Post, Euronews, Global Times
